На території Житомир та Житомирської області збереглося кілька старих некрополів — місць поховання представників різних національних та конфесійних спільнот: православні, католики, євреї, чехи, німці. Багато з цих кладовищ нині перебувають у стані сильного забуття, занепаду або часткової руїни. Один із таких прикладів — старі цвинтарі міста Житомир. 

Приклади

1. Польське кладовище (Житомир)

Це кладовище засноване у 1801 році.  У своєму ранньому вигляді — виглядало як некрополь із склепами та меморіалами XVIII–XIX століть. Згодом з дуже великою часткою руйнування втратила своє первісне обличчя: склепи були зламані, частина могил — пограбована. 

«Многие уникальные памятники … в советское время были уничтожены, все склепы взломаны и разграблены мародёрами.» 
Цей некрополь — приклад того, як історична пам’ять може поступово зникати через зміну суспільства, політичні потрясіння та байдужість.

2. Єврейське кладовище (Житомир)

Розташоване за адресою вул. Біла Бердичівська, 115.  Колись належало великій єврейській громаді Житомира — у кінці XIX-початку XX століть місто було одним із центрів єврейської культури. На кладовищі було багато високохудожніх надгробків. Під час окупації та за радянської влади кладовище зазнало значних втрат.
Це місце — не просто некрополь, а й пам’ятка культурної спадщини, що перебуває під загрозою зникнення.

3. Вільське (Русское) кладовище

Це православне кладовище у Житомирі, також відоме як «Вільське». Вхід до нього прикрашено Яковлівською церквою, побудованою у 1837 році. На відміну від попередніх, цей некрополь зберігся значно краще, хоча й він має сліди занедбання.
Цей об’єкт показує, що навіть некрополі, які виконували роль «діючих» кладовищ у певний проміжок часу, можуть втрачати свою первісну форму.

Причини занепаду

  • Масове перепоховання, ліквідація старих некрополів у ході радянської забудови, заміни функцій земельних ділянок. 

  • Брак регулярного догляду, фінансування, охорони пам’яток.

  • Зміна демографічної та конфесійної ситуації: місцева громада може бути відсутня, або змінена.

  • Вандалізм та мародерство: як зазначено на прикладі польського кладовища — склепи були зламані, пам’ятники — пограбовані. 

Чому це важливо

  • Кладовища — не лише місця поховання, але й носії пам’яті про покоління, історію міста, архітектурні й меморіальні пам’ятки.

  • Забуті некрополі втрачають свою культурну цінність, а з ними — зв’язок із минулим.

  • Відновлення чи хоча б благоустрій таких місць може стати частиною громадянської активності, туризму спадщини, історичної освіти.

Що можна зробити

  • Провести інвентаризацію старих кладовищ: визначити межі, стан пам’ятників, наявність архівних даних.

  • Залучити волонтерів, громадські організації до прибирання, документування пам’яток.

  • Встановити інформаційні таблички, зробити доступними історії похованих, консолідувати фотоархіви.

  • Забезпечити юридичний статус пам’ятки — місця культурної спадщини, якщо це можливо.

  • Організовувати екскурсії, культурні заходи, щоб підвищити обізнаність громади.

Висновок

Заброшенные кладбища Житомирщины — це не лише сліди минулого. Це дзеркало історії, культури і пам’яті. Причому пам’яті, яка потребує нашої уваги. Відновлення чи хоча б збереження таких місць — не просто питання естетики, а питання поваги до людей, які жили до нас.