Спершу медіатор, потім позов: що саме обговорює Мін’юст

медіатор у спорах

У Міністерстві юстиції аналізують підхід, за яким зверненню до суду може передувати коротка зустріч із медіатором. Йдеться про інформаційно-оціночний формат: людині пояснюють, як працює медіація, і чи підходить її спір для такого способу врегулювання. Про дискусію навколо цієї ідеї повідомляє нотаріальний ресурс Notaries.in.ua.

Опитування як підготовчий крок, а не готова норма

Мін’юст проводить опитування в межах Дорожньої карти з питань верховенства права. Мета — зібрати позиції фахівців щодо можливого запровадження обов’язкових інформаційно-оціночних зустрічей як елемента досудового врегулювання спорів. До участі запрошують, зокрема, нотаріусів, які є медіаторами або пройшли навчання з медіації.

Запитання в анкеті стосуються не загальних гасел, а «польових» речей: чи стане така вимога стимулом для розвитку ринку медіації, чи готові спеціалісти за ініціативою однієї сторони залучати іншу безоплатно, і чи погодилися б проводити зустрічі без оплати, якщо процес не стартує через відмову сторін або немедіабельність спору.

Що таке ІОЗМ і чим вона відрізняється від медіації

Державний стандарт соціальної послуги медіації описує інформаційно-оціночну зустріч як контакт медіатора з кожною стороною конфлікту. На цій стадії:

• пояснюють правила та етапи медіації;
• оцінюють спір на «медіабельність»;
• з’ясовують готовність учасників до переговорів;
• формують коло тем, які можуть бути предметом обговорення.

Фактично це консультаційний «вхід» у процедуру: людина отримує дорожню карту альтернативи суду, але не домовляється по суті й не «підписує мир». Важливо, що ІОЗМ — не суд і не розгляд доказів, а оцінка, чи є сенс починати переговори за участю нейтральної третьої сторони.

Хто такий медіатор і чому «обов’язково» звучить суперечливо

За законом медіатор — це спеціально підготовлена нейтральна, незалежна та неупереджена особа. А медіація визначена як позасудова, добровільна та конфіденційна структурована процедура переговорів.

Саме добровільність пояснює, чому в Україні поки що немає моделі «спочатку медіатор, потім суд». Примусити сторони вирішувати спір шляхом медіації неможливо. Тому, якщо й з’явиться обов’язкова вимога, логіка, ймовірно, буде іншою: не змусити домовитися, а змусити хоча б вислухати пояснення про альтернативу суду.

Де можуть виникнути ризики і що доведеться прописати

Щоб новий механізм не перетворився на додатковий бар’єр для подання позову, законодавцю доведеться чітко визначити правила гри. Ключові вузли, без яких ідея «розсиплеться»:

• Категорії спорів

Не всі справи підходять для переговорів: в окремих ситуаціях потрібні швидкі судові заходи або є обмеження за природою конфлікту.

• Підтвердження проходження

Як фіксувати факт зустрічі так, щоб це не породжувало формальності, довідки «для галочки» і зайву бюрократію.

• Оплата

Хто фінансує ІОЗМ і в яких випадках: держава, сторони, або змішана модель. Особливо чутливе питання — коли інша сторона не прийшла або одразу відмовилася.

• Доступ до правосуддя

Процедура має залишатися «швидким інформуванням», а не інструментом затягування чи способом заблокувати позов через поведінку іншого учасника.

Що далі

У Мін’юсті зазначають, що результати опитування планують використати для формування державної політики в сфері альтернативного вирішення спорів та для визначення ролі нотаріуса в системі досудового врегулювання. Наразі це стадія збору думок і моделей, а не запроваджене правило.